Понеділок, 01.06.2020, 22:28Вітаю Вас Гость | RSS
Малинівський ЗНВК "Школа-сад"
Меню сайту
  • Головна сторінка
  • Історія школи
  • Історія села
  • Бібліотека
  • Малинівські новини
  • Малинівка ТV
  • Галерея випускників
  • Фотоальбом
  • Публічна інформація
  • Зв'язок з адміністрацією
  •  

    Наше опитування
    Внаслідок чого Ви почали палити?
    Всього відповідей: 262
    Міні-чат
    Головна » 2013 » Серпень » 14 » Станіслав Ніколаєнко: Обов`язкову середню освіту можуть відмінити
    Станіслав Ніколаєнко: Обов`язкову середню освіту можуть відмінити
    07:49

     

    Вступна кампанія в українських вишах добігає кінця. Цього року вона пройшла без суттєвих збоїв. Інформаційний простір лише сколихнули кілька скандалів з керівниками освітніх закладів, звинувачених у хабарництві. Ці випадки стали добрим приводом для влади говорити, що боротьба з корупцією в освіті в розпалі.

    В той же час проблеми, які оповили освітню галузь, значно глибші. Професор, доктор педагогічних наук Станіслав Ніколаєнко в інтерв’ю «Главкому» звертає увагу на те, що влада взяла курс на повну комерціалізацію вищої школи, скоротивши держзамовлення. На підтвердження його слів служить реальна історія, що сталась з випускником однієї з сільських шкіл на Черкащині. Чи не найвищі бали зовнішнього тестування не лише в його школі, а в районі, не дозволили хлопцю отримати державне місце в жодному з медичних вузів, куди він подав документи.

    За інформацією Ніколаєнка, який очолював Міністерство освіти в 2005-2007 роках, справа вже дійшла до того, що у владі вголос обговорюють можливість відміни обов’язкової середньої освіти в Україні. Таку ідею, за словами екс-міністра, озвучив на одному з засідань один з членів Конституційної асамблеї.

    Станіславе Миколайовичу, як ви оцінюєте нинішню вступну кампанію? Цього року вона супроводжується гучними корупційними скандалами в Ірпінській митній академії, військовому ліцеї ім. Богуна.

    Нинішня вступна кампанія зовнішньо проходить спокійно. Але ж при цьому всі мовчать про те, яке ж стало держзамовлення, чому воно менше минулорічного. Чому не реалізується передвиборча обіцянка Президента про те, що три чверті студентів в державних вузах будуть навчатись за кошти держави. Чому ігноруються положення Закону «Про вищу освіту» про те, що в кожному вузі мусить бути не менше 51% студентів за рахунок бюджету. А чи справді сьогодні це так? Далеко ні! Цікаво, що всі політики кричать, що енергоносії, компослуги дорожчають, а про те, що витрати на освіту постійно зростають і складають вже більше 14% сімейного бюджету всі мовчать. При середній заробітній платні в 3380 гривень на місяць спробуйте вчити сина чи доньку в Києві на комерційній основі чи навіть на держбюджеті. Адже річна плата за навчання на юриста в Київському національному університеті ім. Шевченка еквівалентна річній зарплаті такого середнього працівника.

    Цікаво, хто його прогнозував таке держзамовлення, коли ще до зарахування на навчання Міносвіти заявляє, що навчальні заклади, які його не виконають, будуть реорганізовані. Це ж найпростіше!

    Чому так сталося?

    Погляньмо на політику держзамовлення. Рік у рік скорочуються цифри на економічні, гуманітарні, правові спеціальності. На слух, без глибокого осмислення, це звучить добре. Але якщо вдуматись, то що виходить? Вузам виділяють по 5 чи 10 бюджетних місць на гуманітарні спеціальності, які користуються попитом. Навіть групу не сформуєш повноцінну. Провідним університетам, зокрема Київському національному університету ім. Шевченка, Харківському національному університету ім. Каразіна, Києво-Могилянській академії та іншим цьогоріч скоротили бюджетні місця на найбільш популярні професії. Я, звичайно, за пріоритет в підготовці фахівців природничо-математичних, інформаційних, технологічних спеціальностей. І в свій час таку політику намагався вести. Але ж у всьому мусить бути розумна міра. Не можна ж робити практично недоступною юридичну і економічну, журналістську освіту, ігноруючи конституційні права громадян на вільний вибір професії і, відповідно, освіти. Згадані професії все більше стають досяжними лише тим, у кого є гроші, а таких сімей в Україні менше третини.

    Знаєте, стає тривожно за ст. 53 Конституції України, на яку вже замахнулись у Конституційній Асамблеї. Як мені стало відомо, там вже йде мова про можливу відмову держави від обов‘язкової середньої освіти, комерціалізацію вищої школи. На мою думку – це цивілізаційний відкат, крок назад, на століття. Сотні тисяч дітей не зможуть отримати повноцінну освіту, особливо з незаможних сімей. А значить – багато розумників не реалізують свій потенціал в Україні. Це погано.

    Давайте повернемося до проблем корупції в освіті. Згадані випадки хабарництва – не новина. Чому роками держава закривала очі на те, що відбувається у вузах?

    Це ознака духовно-моральної кризи. Але стояти на місці не можна. Треба запроваджувати ЗНО і при вступі до технікумів, тоді не буде випадків, як у згаданому військовому ліцеї. А що стосується ганебної історії у податковій академії, то це яскраве підтвердження, що не можна повертатися до вузівських вступних іспитів, як це зараз пропонують у новому законі про вищу освіту три депутати від Партії регіонів. До речі, всі вони керівники вузів. Запровадження всіляких додаткових іспитів, співбесід – це шпаринка, привід щоб надурити дітей, батьків.

    А як же бути із фізичними нормативами у військових, міліцейських університетах, творчими випробуваннями?

    Ці нормативи слід приймати організовано, під контролем громадськості, батьків, преси. Такі речі робилися, до речі, в свій час в Міноборони, коли збирали разом абітурієнтів і під контролем приймали нормативи.

    Звичайно, не можна уніфікувати всі випадки, скажімо, при вступі до консерваторії чи художнього вузу. Там все на совісті митців-педагогів. Але ж безголосий співати не буде.

    У ректорів, і вузівського начальства і без вступних іспитів залишається багато можливостей «поживитись». Наприклад, при вступі на магістерські програми. Там, за свідченнями студентів, триває свято хабарництва.

    Вважаю, що ступенева підготовка все-таки виправдовує себе. Юнак чи дівчина не повинні зупинятися в навчанні після третього курсу. Підготовка до вступу на магістра мобілізує.

    Тепер стосовно вступних магістерських іспитів. Життя диктує, щоб незалежне, об‘єктивне оцінювання прийшло і у навчальний процес університетів. Здав бакалаврські випробування – шукай місце у будь-якому вузі України. На основі об’єктивного зовнішнього оцінювання. Це поруйнує хабарництво під час навчального процесу. І ще – не можна весь час зменшувати держзамовлення на спеціаліста і магістра. Ця цифра мусить бути десь 80% від нинішніх бакалаврів-бюджетників. У перспективі, коли ми відмовимося від освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста, то на магістра-дослідника буде йти чверть бакалаврів, а решта – на магістра-практика, інженера. А в деяких університетах зробити всуціль платним навчання на магістра. Це неподобство.

    Як ви оцінюєте рейтинг українських вишів, складений нещодавно Міносвіти?

    Рейтингування університетів справа не проста, але потрібна. Головну оцінку виставляє саме життя, роботодавці. Найкращий поки у нас рейтинг – конкурс під час вступної кампанії.

     

    У свій час ми також робили спроби запровадити рейтинги серед вузів. Розробили прозору систему показників оцінювання. Робили це гласно і поступово. Але кожен громадянин міг оцінити за якими критеріями той чи інший університет є кращим чи гіршим. Нині я цього зробити не в змозі, бо бачу лише абстрактні, т.з. індекси критеріїв рейтингу, а що за ними стоїть – не відомо. І ось парадокси – КПІ займає лише четверте місце серед технічних університетів, а Національний транспортний університет і будівельний університет не попали навіть у десятку кращих. Києво-Могилянська академія стоїть на тринадцятому місці серед класичних навчальних закладів. Поряд з нею – Кременчуцький університет, який ще нещодавно був філією одного із столичних університетів. Разом із тим, підприємці, оцінюючи вітчизняні вузи, називають інші навчальні заклади. В пошані випускники КПІ, Києво-Могилянської академії, Київського національного університету ім. Шевченка, Харківського національного університету ім. Каразіна, Львівської політехніки.

    Напевно, національний рейтинг слід допрацьовувати із врахуванням міжнародних вимог. Мова про Академічний рейтинг університетів світу, який складається Шанхайським університетом, чи про Світовий рейтинг університетів QS, рейтинг вишів за версією газети «Таймс», рейтинг «Вебометрікс» та інші. Робити справу мусять незалежні організації, а не МОН.

    Існуюча система держзамовлення адекватна вимогам часу? Про її недосконалість кажуть і у владі, і в опозиції.

    Знаєте, це світоглядна дискусія. Конституція гарантує безкоштовну вищу освіту в державних і комунальних вишах на конкурсній основі. В Основному Законі, до речі, не згадується про держзамовлення. В діючому Законі «Про вищу освіту» говориться, що за рахунок держбюджету в Україні повинні навчатися не менше 180 студентів університетів і 100 студентів технікумів на кожні 10 тисяч населення. Хто нині на це зважає? Ніхто. Я завжди був проти, щоб одним рішенням Уряду визначали потребу держави у продуктах, паливно-мастильних матеріалах і фахівцях вищої школи. Адже вибір професії – це майбутнє людини, її конституційне право. Не можна заганяти дітей туди, куди вони не хочуть йти.

    Тому я за сучасні, стимулюючі до навчання механізми здобуття вищої освіти нашою молоддю. Нині, якщо я не помиляюся, в Україні 21% населення має вищу освіту. У Канаді і США таких майже в півтора-два рази більше. Держава не програє, якщо діти матимуть змогу навчатись. Але я проти суцільної комерціалізації освіти, особливо вищої школи. Якщо все буде в майбутньому із держзамовленням як тепер, то скоро постане питання про приватизацію вищої школи, переведення вузів у розряд отримувачів державних коштів, а потім їх акціонування і т.і. Це протирічить логіці розвитку країни, її європейському вибору. У Європейському союзі, як правило, вища школа оплачується державою, бізнесом, різними фондами. Слід вдосконалити оплату державою здобуття вищої освіти, бо необдумані кроки – типу «гроші ходять за дитиною» приведуть нас в цивілізаційний кут. Уявіть - роздали кожному абітурієнту сертифікат на певну суму і кажуть – іди в який хочеш вуз! Здогадайтесь, хто залишиться без абітурієнтів? Зрозуміло – педвузи, гірничі, металургійні, інженерні, природничо-математичні спеціальності. І про такі «механізми» говорять нині окремі політики, в т.ч. і в опозиційному середовищі.

    До речі, про такий свій гіркий досвід «реформування» вищої школи років сім назад розповідав український делегації президент Хорватії пан Тужман. Хорватія відмовилась у 90-х від безкоштовної середньої освіти, підручників та держзамовлення. Нині країна потерпає від цього і готує інженера в Італії за десятки тисяч доларів. При цій розмові був присутній і тодішній міністр закордонних справ, а тепер лідер опозиції Арсеній Яценюк. 

    Треба вести мову і про чисельність вишів, і якість підготовки, міжнародну конкурентоздатність. Але не можна реформувати цю тонку сферу, виходячи з політичної доцільності. Слід виробити критерії, застосувати виключно об’єктивні оцінки. Ну скажімо – результати ЗНО і оцінки роботодавців, інше. Ось візьмемо недавні факти із ліквідацією Одеського і Дніпропетровського аграрних вишів. Чому доля злиття, ліквідації торкнулась лише їх, а що з іншими? Яка модель розвитку аграрного сектору Урядом обрана? Що чекає 15 мільйонів селян. Якщо державою будуть підтримуватись великі агрохолдинги, то в селі у виробничі сфері буде потрібен 1 робітник на 1000 гектарів ріллі. Отже на всю Україну – 50 тисяч фахівців. Такі потреби забезпечать один-два університети, кілька технікумів і десяток профтехучилищ. Решта непотрібні. Дивуюся ректорам аграрних університетів – чого вони мовчать? Що, не відчувають загрози?

    Що скажете з приводу гострої теми профільного навчання у старшій школі. Чи правильною була нещодавня відміна 12-річного навчання?

    Об‘єктивно всі розвинені країни мають повну середню освіту тривалістю 12-14 років, а ми маємо - 11 років. Тому рано чи пізно ми до цієї проблеми повернемося. Нагадаю, що за даними ООН збільшення терміну навчання в країні на один рік - дає 10% росту валового продукту. Заради об‘єктивності скажу, що ми не зовсім були готові до 12-річки, але на десятому році відміняти її не можна було. Зламано всі програми, одномоментно мільйони підручників стали не придатними до навчання. Це трагедія для української школи.

    При 12-річці і трьохрічній старшій школі профільне навчання було необхідним і доречним. Зараз добитись якісного профільного навчання в старшій школі дуже складно, а масово її запровадити – не реально. Експерти в один голос твердять, що при двохрічній старшій школі таке навчання масово реалізувати практично неможна. Про це нещодавно говорили на круглому столі Комітету з науки і освіти Верховної Ради України.

    Я побоююсь, що відмовившись в старших класах від 36 навчальних годин (80% держстандарту, 20% варіативна частина) на тиждень і залишивши лише 16 годин загальнообов’язкових – ми розтрощимо якісну середню освіту в багатьох випадках. Напевно сьогодні профільне навчання можливе лише там, де є база, кадри, традиції. Це спеціалізовані обласні, міські школи, ліцеї, такі як ліцей «Інтелект» при КПІ, фізико-математичний ліцей і гуманітарна гімназія при університеті Шевченка та інші. 

    Запровадження профільного навчання в однокомплектній сільській школі, невеликих міських школах може принести шкоду. Розподілять години між «своїми», а про нахили і уподобання дітей ніхто і говорити не буде. Будемо тиражувати відсталість і сірість. Ось чого я боюся.

    Ви буваєте у школах, вузах, ПТУ, а чи готові навчальні заклади до нового навчального року?

    Галасу і нарад достатньо, а діла мало. Освіта гостро відчуває нестачу коштів і рятується за рахунок батьків. З передбачених Законом про освіту щорічно 10% від ВВП в цьому році по факту буде менше 6%. А якщо відкинути плату за навчання, то з бюджету на освіту буде виділено десь 4,% від ВВП.Близько п‘яти сотень шкіл в Україні є аварійними. Два десятки таких є в Херсонській області, наприклад. Багато проблем з дахами, електропроводкою, ліфтами. Не вирішеними є питання харчування дітей, студентів. Матеріально-технічна база шкіл, вузів є застарілою. Освіта не стала державним пріоритетом, щорічно на школи, вузи, дитсадки не додається майже 60 мільярдів гривень. Місцеві органи влади не дуже дбають за освітні заклади. І це прикро. На жаль, я не знайшов відповіді на поставлені питання в оприлюдненій Стратегії розвитку освіти України.

    Микола Мельник, «Главком»

    Переглядів: 242 | Додав: Malina | Рейтинг: 0.0/0 |
    Всього коментарів: 0
    Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
    [ Реєстрація | Вхід ]
    Форма входу
    Календар новин
    «  Серпень 2013  »
    ПнВтСрЧтПтСбНд
       1234
    567891011
    12131415161718
    19202122232425
    262728293031
    Пошук
    Друзі сайту
    Статистика

    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0