Понеділок, 01.06.2020, 22:38Вітаю Вас Гость | RSS
Малинівський ЗНВК "Школа-сад"
Меню сайту
  • Головна сторінка
  • Історія школи
  • Історія села
  • Бібліотека
  • Малинівські новини
  • Малинівка ТV
  • Галерея випускників
  • Фотоальбом
  • Публічна інформація
  • Зв'язок з адміністрацією
  •  

    Категорії каталога
    Мои статьи [164]
    Наше опитування
    Внаслідок чого Ви почали палити?
    Всього відповідей: 262
    Міні-чат

    Каталог статей


    Головна » Статті » Мои статьи

    Дякую тобі, любове!
    Кохання...... Дивно, як малесеньке слово може містити у собі такий глибокий зміст. Як гармонійно можуть поєднуватись у ньому і радість, і смуток, і неймовірне окрилення, і нестерпні муки. Як йому легко вдається піднести кожного вище хмар, а вже за якусь мить й може спопелити до тла. Інколи здається, що хтось просто грається, вправно користуючись цією могутньою зброєю. Можливо й справді є такий собі Амур і його стріли вправно влучають у людські серця. Тільки через його підстаркуватість чи може не точну стрілецьку влучність, кохання буває нероздільним. А можливо це такий відвар, від якого сп'яніти повинні обоє, чи інфекція, яка передається повітряно-крапельним шляхом. Але як би там не було, «щасливий той, кого торкнулося це диво, нещасний хто кохання не пізнав..» Про кохання не писав хіба що лінивий, але мало хто пережите наважувався оприлюднювати. Висока поезія змушує хвилюватися, прискорює серцебиття, вчить жити, ненавидіти, любити. Як Ліна Костенко, як Леся Українка, як Анна Ахматова, Марина Цветаєва, як інші великі майстри поетичного слова. Розмова про двох жінок, Анну Ахматову та Лесю Українку відбулася на бінарному уроці з української та зарубіжної літератури у 10 та 11кл. Близько півстоліття розділяє життя цих жінок, їхню творчість, але в серці кожної з них жило те піднесене почуття, що дозволяє бачити у світі нові реальності, зрозуміти сенс життя, пізнати своє, справжнє, призначення. Лірика Ахматової, її перших книжок «Вечір», «Четки» і «Біла зграя» майже любовна. Сім років тривав роман Ахматової та Лева Гумільова. Заплутані, зламані, на грані «надрыва-разрыва» відносини з Гумільовим назавжди визначили для Ахматової модель її відносин із чоловіками. Вона буде закохуватися тільки тоді, коли поверх сутності, земної, реальної побачить загадку. Вона її хвилювала, вона прагнула розгадати її, вона її оспівувала. Вона свідчила любові, як "про поняття вище, майже релігійне. І сама ж - за рідкісним винятком – закінчувала роман, коли він погрожував перейти в буденне, звичне існування… Ахматова писала про нещасливе кохання. Їй було створено щастя, але вона не знаходила його. Напевно, оскільки сама розуміла : «Бути поетом жінці - «нелепость». Жінка –поет з її любовної жагою… Адже, щоб вгамувати цю спрагу мало, аби чоловік любив : жінка- поет страждає від бідної простої любові. Для вгамування такої «безсмертної пристрасті» Ахматова шукала рівнозначності, рівноцінності в коханні. Ахматова у своїх віршах, в нескінченному розмаїтті жіночих доль: коханки і дружини, вдови і матері, зраджуючої та залишеної. Я не любви твоей прошу. Она теперь в надежном месте... Поверь, что я твоей невесте Ревнивых писем не пишу З іменем Лесі Українки у нас чомусь завжди виникає "стандартний набір” асоціацій. Портрет у наглухо застібнутій темній сукні, драма-феєрія "Лісова пісня”, вірш "Досвітні огні”… Дочка Прометея розчиняється у нудному потоці громадянської лірики, втрачаючи будь-які особистісно-статеві ознаки, і зливається у нерозлучному тріо "вічних революціонерів” разом із Шевченком та Франком. Насправді, Леся не така, їй притаманні людські, жіночі почуття. Про це свідчать життєві факти, листи, спогади. Перше кохання Лесі оповите таємницею. Дослідники називають різні імена "лицаря серця” юної Лариси. Існує версія, що дівчина була закохана у небожа знаменитого дядька Лева (який став прототипом однойменного персонажа "Лісової пісні”) – Ярмила. Познайомилися вони у Нечимному на Волині, де мешкала тоді родина Косачів. Хлопець катав Лесю на човні, грав на сопілці. А через багато років нібито став прообразом Лукаша у чи не найсильнішому творі поетеси про кохання.
    Існують також свідчення, зокрема, сестри Лесі – Олени, про небайдуже ставлення дівчини до її ровесника, студента Київського університету Нестора Гамбарашвілі, який винаймав кімнату у київському помешканні Косачів. Саме він начебто прищепив Зеїчці любов до Грузії. Але справжнє кохання Лесі Українки – Сергій Мержинський. На жаль, нерозділене.
    «Твої листи завжди пахнуть зів'ялими трояндами, ти, мій бідний, зів'ялий квіте! Легкі, тонкі пахощі, мов спогад про якусь любу, минулу мрію. І ніщо так не вражає тепер мого серця, як сії пахощі, тонко, легко, але невідмінно, невідборонно нагадують вони мені про те, що моє серце віщує і чому я вірити не хочу, не можу. Мій друже, любий мій друже, створений для мене, як можна, щоб я жила сама, тепер, коли я знаю інше життя?» Хотіла б я тебе, мов плющ, обняти, Так міцно, щільно, і закрить од світа, Я не боюсь тобі життя одняти, Ти будеш, мов руїна, листом вкрита. Кожен із присутніх на уроці зрозумів, що кожний шедевр літературного мистецтва слід вивчати обережно, ретельно і найголовніше – уважно, щоб раптом не загубити чогось істинного, не пройти повз справжнє. Поезія Анни Ахматової та Лесі Українки вчить любити...Ця досить інтимна тема змусила учнів переглянути погляди на життя і замислитися, чи готовий кожен .... кохати. Кохання і життя - це знов і знову,
    Кохання і життя – це головне!!!
    Категорія: Мои статьи | Додав: malina (18.04.2010)
    Переглядів: 749 | Рейтинг: 5.0/7 |
    Всього коментарів: 0
    Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
    [ Реєстрація | Вхід ]
    Форма входу
    Пошук
    Друзі сайту
    Статистика

    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0