П`ятниця, 28.02.2020, 20:37Вітаю Вас Гость | RSS
Малинівський ЗНВК "Школа-сад"
Меню сайту
  • Головна сторінка
  • Історія школи
  • Історія села
  • Бібліотека
  • Малинівські новини
  • Малинівка ТV
  • Галерея випускників
  • Фотоальбом
  • Зв'язок з адміністрацією
  •  

    Категорії каталога
    Мои статьи [164]
    Наше опитування
    Внаслідок чого Ви почали палити?
    Всього відповідей: 255
    Міні-чат

    Каталог статей


    Головна » Статті » Мои статьи

    Спогади старожилів є безціним скарбом фольклористики
    Малинівка – рідне село нашого мальовничого Полісся. Саме з батьківського порогу, першої стежини до рідної хати, з маминої колискової, розпочинається той найдорожчий край, де ти народився, звідки пішов у світ. Наше село неповторне, воно має самобутню й яскраву історію. Багато жителів села і не здогадуються, що в 2011 році нашому селу виповниться 140 років. Однак старожили знають про це. Їхні спогади є безцінним скарбом, який передається усною традицією від старшого до молодшого покоління. Працюючи над науково-дослідницькою роботою «Історичні перекази, оповідання та бувальщини чехів села Малинівки» я поставила за мету зафіксувати та розглянути як минуле зберігається в усній пам’яті наших односельців (в формі фольклорних переказів, оповідок, бувальщин), де тісно перепліталися долі перших поселенців: німців, а згодом чехів і українців, які своєю відданою працею створювали літопис нашого села від заснування до сьогодення. Зазначу, що переказ як жанр історичної прози української словесності продовжує побутувати, в той час як інші жанри фольклору занепадають чи втрачають свою актуальність та популярність. Маловивчені групи переказів мають історико-пізнавальне значення і ще чекають свого дослідження. Вивченню явищ живої традиції присвячується дедалі більше розвідок. Раніше збирачі фольклору не привертали належної уваги до особливостей втілення оповідачем усного тексту, у його вербальній та невербальній складових, а саме їх функціонування дозволяє отримати додаткові відомості щодо особливостей життя традицій та ролі пам'яті у фольклорному процесі. Для чехів села Малинівка характерна двомовність – використання в родиному спілкуванні рідної чеської мови, а також широке вживання місцевої говірки української мови. У діалектному тексті як різновиді мовного простору виявляються не лише суто говіркові регіональні риси, але й містяться важливі етнологічні відомості про побут, історичне минуле краю, звичаї, традиції. Полісся, зокрема його центральна частина (у давнину – територія слов'янського племені деревлян) справедливо оцінюється як одна з архаїчних зон слов'янського світу. Фольклорну мову вчені вважають наддіалектною, хоч, безперечно, у ній відбиті й виразні риси говірки, особливо в оповідних жанрах. Я досліджувала україномовний прозовий фольклор чехів с. Малинівки, які у побуті традиційно спілкуються українською та чеською мовами. Я зібрала та охарактеризувала історичні перекази, оповідання та бувальщини чехів села Малинівка кінеця ХІХ – ХХІ ст Оскільки історичні перекази, оповідання ("меморати") та бувальщини належать до царини не лише фольклору, а й популярного нині в гуманітарних науках міждисциплінарного напряму oral history - «усної історії», під час роботи було використано усно-історичні методи безпосереднього спостереження, фіксації, опису та аналізу. Застосовано сучасні методи інтерпретації текстів на міждисциплінарному рівні з використанням порівняльно-історичного методу вивчення матеріалу. Була спроба охарактеризувати історичні перекази, оповідання, спомини та бувальщини чеської громади села Малинівки Малинського району Житомирської області як важливу складову народної культури. Робота ґрунтується на сучасних концептуальних підходах до неказкової фольклорної прози та спогадів як джерела, залученні оригінального фактичного матеріалу, насамперед, здійснених аудіозаписів і розшифрованих текстів, які вперше введено в науковий обіг. Збереження оригінальної мови, вербальних та невербальних складових оповідей виконавців дозволяє розглядати ці тексти не тільки як фольклорні зразки, а і як джерельний матеріал для мовознавців. Опрацьовано великий масив теоретичних робіт з фольклористики й усної історії та друкованих джерел з історії чеських колоній Волині, що дало змогу розкрити інформаційний потенціал зібраних текстів для висвітлення історії чеської колонії, життя та побут її мешканців, їх автостереотипи та бачення ними ключових подій минулого століття, внеску громади села в розвиток краю. Здобуття Україною незалежності відкрило широкий шлях для вільного розвитку всіх народів, які мешкають у нашій багатоетнічній країні, у тому числі і чехів. В зібраних текстах зафіксована живомовна стихія народнопоетичних скарбів різних жанрів – переказах, народних оповіданнях та бувальщинах. Дослідження неказкової фольклорної прози можливе лише з урахуванням соціокультурного контексту його побутування та історії локального середовища. Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що опрацьовані матеріали, основні положення роботи та висновки можуть бути використані на уроках з історії рідного краю. Введені в роботі до наукового обігу тексти (у додатках), які раніше не оприлюднювались, висновки та спостереження можуть бути використані науковцями (фольклористами, культурними антропологами, істориками, етнографами, мовознавцями, краєзнавцями), а також при створенні науково-популярних робіт, з даної теми. Прозовий неказковий фольклор с. Малинівки до цього часу ще не був предметом наукових досліджень. Важливо враховувати природу явищ усної народної словесності, зокрема один із важливих моментів – виконавство. Фольклорний твір, на відміну від літературного, постає в усному виконанні, а тому писана його фіксація є лише допоміжним фольклористичним засобом. В ході дослідження нами було здійснено експедиційні дослідження. Було записано 15 інтерв’ю з 13 мешканцями с. Малинівки 11 чехів, 2 українців. Автором проведено запис та дослідження "органічного" варіювання оповідей в устах одного оповідача та в локальному середовищі чеського населення села Малинівка. Загальний обсяг аудіозаписів – 12 годин. Аудіо фіксація прозових наративів дала змогу спостерігати реальні процеси функціонування усних текстів. Тексти пов’язані не лише з історією власної родини, а й історією свого села (локального соціокультурного осередку) вдавалося після тривалих пошуків і неодноразових розпитувань. Більш молоді односельці відповідали, що ці теми в їх родинах не обговорювалися. Старші інформатори іноді уникали відповіді про воєнні, довоєнні роки, як травматичні для згадування. Мною було виокремлено 33 оповідання. Хотілось би висловити подяку за співробітництво та надані матеріали І.С. Мареку, В.А. Рябушкіну, Л.І. Беху, Є.Б. Поліщук, родинам Мареків, Брожеків, Новотних, Цех, Шевчук, Моцек, а також моїм інформантам. Нині пам'ять визначається одним із головних чинників, що забезпечують безперервність традиції та збереження тексту в процесі часової динаміки традиції. Сична. А. Азбелев запропонував розуміння фольклору як мистецтва пам’яті в якості одного з критеріїв розмежування фольклору і суміжних ділянок народної культури. Пам'ять на текст, вважають дослідники, виявляється особливо істотною у час опанування традиції. Вона виконує важливу роль і для виконавців, зорієнтованих на відтворення тексту. Застосована експериментальна методика повторного відтворення тексту. Сама методика здійснення повторних записів набуває дедалі більшого поширення у світовій фольклористиці. Важливе розуміння ролі памяті у фольклорі, особливостей вияву індивідуального й колективного начал у процесі традиційної творчості. Від самого початку розвитку фольклористики увагу науковців і збирачів привертали переважно ліричні й епічні жанри, а народна проза, що вимагало значних зусиль під час фіксації та практично не може бути відтворена з належною мірою точності без застосування відповідних технічних пристроїв, залишаються менш дослідженими Приведу декілька прикладів із зібраних матеріалів. С.Ф. Марек розповідав про заселення так: «Приїжджає сюди до цього брата Миклухи-Маклая цеє, так і так… А дід тоді прогресивний був. Садовод він, в городничестві розбирався, пройшов, як кажуть, таку школу. То дід собі вибрав хату. Вона там, де свинокомплекс. Ну і так дід сюди заселився. І потом начали ті остальні. Така була ферма… А чого прийшли сюди, можна сказать, там довольно була, як сказать, густота велика населення, а тут земля була дешевша набагато, шось батько казав, шоб не збрехати, продали… І Катерина їх пригласила… Да, правильно. Вони культуру землеробства… Не тільки чехів, а й поляків і німців і чехів. ». Наприклад під час інтерв’ю з подружжям Мареків:"- Н: за дітей батьки за весілля не вирішували. - С: Якщо взять декілька поколінь назад, до бралося з близької родні… - Н: не було, Стасік. Я таке не пам’ятаю… - С: Ну це вже три, чотири покоління назад, понімаєш. Да бралися… Бо не хотілось багатства… Шоб ця родина, да ця… Але це ж воно ви ж самі знаєте, он Полачекі, батьки їх побралися. Вони ж в двоюродном були. А діти вмирали одне за другой. Осталася одна та Ліда. А вони ж були в близьком… Із-за того шо не дозволили батьки, я це ще помню, да, побратися… ну з другими. Ну так як євреї – вони ж тоже бралися в близьком… А тоді воно на дітях сказувался. - Н: Взагалі то, так воно було прийнято. Шоб чеські діти мали зв’язкі з чеськими сім’ями. Так воно. Взагалі то воно так було. Але було всього. Були і українці, і чеські хлопці… Вже ж тоді ходилось в чеську школу, ходилось в українську. Хто кому понравився… Але зато, оце заре чехи наших українськіх дівчат обожнюють так. І тільки хочуть наших дівчат замуж. Шукають там. Прижають і тут шукають нєвєсту, везуть. Бо трудолюбівиє. - С: А їхні, пробачте, шо оце курить, гулять, а шоб так як вести сімейний очаг не дуже то. - Н: І так ніби примається, он вийшла заміж. Ну є ж різне, шо там розходяться. Але в основном стараються ніби шоб сім’я була крепка. А в їх так нема. В їх оце пожив рік. Шось там не так уже розішлися. Вже друга сім’я. Нема так як у нас. Шо оце переживаємо, хвилюємось, нема. От вони наших, не тошо хазяйкі жінки…" Нами викоеремлено як самостійні тексти оповіді. Про бабусю Емілію:."…пам’ятаю, як уже моя бабушка розказувала, а вже прабабушка, то вона була виходець імено з Чехії. Її дідусь з відти привіз. І вона була великий, як сказать, модельєр, як тепер кажуть. А колись шила одежу. Була "швадлена". То шилося воно однаково. Шо тут шо там. Ну може там якісь свої мала, як сказать, моди. Але цього я не пам’ятаю, щоб бабушка казала. Но шила вона всім підряд. Якби мала свою кімнатку і там вона тільки шила. Вона займалася тільки шитвом. Шо було ще цікаво, да, це коли роботи вже кінчалися, вона за дві неділі чи за три заходила пішки в Чехію. В її там була родина. Йшла від села до села. Бо дід її взяв. Дід тоже був з України. Це було під час першої війни. Десь вони там познакомилися, вот. І дід її привіз сюди. Як вона Люда? Да? Еміла, а тут уже казали Людмила. І оце вона так ішла від села до села. Там пошиє, переночує. І знов дальше, там харчями видно… І там набрала знов посуди – фарфору. І знов ішла назад. В них на стільки було… Це я ще помню, бабушка Параска розказувала, цього фарфору… Ну ні в кого ж не було. Ну деревяна миска, деревяна ложка. А цеж був… Так верталася вже назад. Пішки. Да ще й несла цей фарфор, цю посуду… Йшла своїх провідать й… Йшла родину провідувала, ну не свою, а тих уже прибузних… А тоді вже вона померла. Діда тоже розкуркулили. Померли. Тоже вони гарно жили, зажитошно. Ну тоді шо, або война, або…" А зразу назали, як ціє переєжиє цей щавель: "Куков си русов весе пасов", е в смислє руські пасуться.(сміються). Дарма, шо всі з України, всерівно всі "руські". Як тут був "мадяр", до там став "рус". (сміються). До за цих мадярських військ, мадярами були. Багато українців, яких не було, це мова, а между собою говориться… Ви, навєрно, не знаєте, Малин це ж тут було 50 процентов це точно євреїв. Сам помню, як оце підеш, а вони оце: "Гауг, гауг". Така вона на стільки сурова, бо не знав той говор той воно…Може хтось і нашу не воспрінімав. Але на стільки вона…Коли вже коснулося переєзда до шукали вже якесь там і двадцяте коліно, і тридцяте (сміється). Аби виїхать. Час тоді був сувовий: не пенсії, не стипендії, не зарплати. Воно ж було, людей заставляли, а якось ж нада було, і діти були, і сім’ї. А їм на той час вже було якось легше. (зі спогадів родини Мареків). Найлегше взаємопереходять твори жанрів, що відрізняються однією ознакою. Так, народне оповідання із збільшенням епічної дистанції (проміжок часу, що відділяє оповідь від зображуваних подій) стає переказом. Якщо ж така зміна відбувається з бувальщиною і вона втрачає локальну прикріпленість, то твір може перейти в ранг легенд. Легенда, втративши фантастичний компонент, стає переказом (особливо легко трансформується в цей жанр історична легенда) і навпаки. Подібно й народні оповідання, обростаючи новими фактами і деталями, можуть набувати рис незвичайності чи загадковості (особливо при відсутності необхідної для повноти розуміння інформації) і ставати бувальщинами.
                                                                  Дідківська Марія, учениця 10 класу
    Категорія: Мои статьи | Додав: malina (31.01.2010)
    Переглядів: 1658 | Рейтинг: 5.0/8 |
    Всього коментарів: 0
    Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
    [ Реєстрація | Вхід ]
    Форма входу
    Пошук
    Друзі сайту
    Статистика

    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0